ВІДКРИТІ БЮДЖЕТНІ ЧИТАННЯ • УКМЦ
Бюджет на школу: підготовка до стрибка?
2017 рік не стане проривним для освітньої реформи, до якої сьогодні не готовий ніхто: ні центральний уряд, ні місцева влада, ані батьки учнів. Про те, чого не вистачає для активного реформування, а також про те, з яким ресурсом і куди буде рухатися українська освіта наступного року, розповіли представники Міністерства фінансів, Міністерства освіти і науки та громадські експерти під час відкритих бюджетних читань в УКМЦ.
Сергій Марченко
заступник міністра
фінансів України
Павло Хобзей
заступник міністра
освіти і науки України
Єгор Стадний
виконавчий директор
аналітичного центру CEDOS
Володимир Бахрушин
головний експерт групи «Освіта» Реанімаційного пакету реформ
1

Уряд: щоб витрачати краще, потрібна статистика

За концепцією реформи, держава має забезпечувати асигнування на освіту в розмірі не менше 7% ВВП, але наступного року галузь усе ще залишиться недофінансованою. Втім, урядовці й громадські експерти згодні, що передбачену концепцією справедливу формулу розрахунку освітніх видатків, які відповідали б реальним потребам, вирахувати досі неможливо. Передусім — через брак актуальних даних про систему освіти, на збір і аналіз яких потрібен час.
Якщо ми подивимось, скільки в абсолютному вимірі на учня чи на студента припадає грошей, то на 2012—2013 рік у нас їх було приблизно вдвічі менше, ніж у Болгарії, у 3—4 рази менше, ніж у Прибалтиці, Польщі, Угорщині, Словакії, і приблизно в 5—10 разів менше, ніж у розвинених європейських країнах. А зараз ця різниця ще більша. Тобто грошей нам все одно не вистачає. <…> І, якщо ми говоримо про те, що буде збільшено фінансування освіти в наступному році, може йтися про абсолютний вимір. Та коли ми візьмемо вимір відносний, то ці величини — менше за рівень інфляції, що прогнозується на 2017 рік.
Володимир Бахрушин, РПР
У нас є особливість, яка мене як аналітика дуже непокоїть: на європейському континенті ми, по-моєму, остання країна, яка моделює субвенцію на 2017 рік за даними 2015 року. І це в країні з величезною міграційною турбулентністю, переміщенням осіб, війною і нестабільністю. Нам потрібно розвивати відповідні бази даних.
Єгор Стадний, CEDOS
Ідеологія реформи прийшла в кінці літа — ми не можемо за цей час дати змістовні розрахунки. І ми пристали на пропозицію Мінфіна: йти з найменшим ризиком. До справедливої формули ми хочемо перейти, коли будемо мати дані. На наступні роки, очевидно, будуть розрахунки або на одного учня, або на середньо-нормативну наповненість класу, тому що фінансово це інструмент, який має стимулювати до певних процесів. А на 2017 рік наша мета — зняти ризики і підняти заробітну плату вчителям.
Павло Хобзей, МОН
Зрозумійте правильно: це дуже швидке рішення. Як правило, на прорахунок і прийняття формул потрібен час. Ми розглядали багато варіантів, ми рахували різними способами, просто для того, щоб прийти до висновку, що зараз нам потрібно мінімізувати ризики. Але ще є час, бюджет в парламенті. Якщо є розумні голови, які запропонують, яким чином можна вже зараз вдосконалити цю модель, ми готові співпрацювати, запропонувати нашу базу розрахунку, ми відкриті абсолютно в цьому питанні.
Сергій Марченко, Мінфін
В уряді наголошують, що освітня система потребує тимчасової підтримки у період, коли реформа в частині децентралізації вже йде, але засоби стимулювання не впроваджено, і ризик несприйняття змін росте. Ситуативна схема фінансування, запропонована на 2017 рік, передбачає також створення «фонду вирівнювання», з якого компенсуватимуть нестачу коштів на місцях.
Є ризики, пов'язані з нерівномірністю доходів територіальних громад, з комунальними витратами, проблема фінансування допоміжного персоналу, технічного, проблема матеріально-технічного забезпечення, насамперед, лабораторного обладнання. <…> Є ризик, що невдоволення зросте, і не тому, що ми будемо щось погано робити, а тому, що піде процес структурної перебудови, перехід від одних механізмів фінансування до інших, впровадження нового закону, — зазвичай це не сприяє тому, щоб щось покращувалося безпосередньо під час здійснення змін. Якісь позитивні наслідки реформи будуть помітні, але ця структурна перебудова створюватиме не менше й проблем, до чого ми маємо бути готові.
Володимир Бахрушин, РПР
Освітня субвенція 2017 року відрізняється від субвенції 2016-го тим, що вона більшою мірою містить педагогічну освітню складову, і це, в основному, заробітна плата вчителів — щоб мінімізувати ризики і можливі соціальні збурення. Ми фактично кожного вчителя садимо не на зарплату, а на фонд, і для нас буде дуже чутливим питанням правильно порахувати, яким чином зробити так, щоб ті вчителі, які на сьогоднішній день працюють, отримали підвищення заробітної плати, закладене в бюджеті, й могли працювати. Якби ми одразу перейшли на справедливу модель, нам потрібно було б взяти педагогічне навантаження на одного вчителя і подивитись, як воно розподіляється по країні, і вийшло б, що у різних районах фонд заробітної плати або зростає у 3—4 рази, або скорочується, і, повірте, від цього багато хто програв би, і це дискредитувало б реформу. Але наша «уравніловка», яку ми пропонуємо в 2017 році, стосується тільки наступного року, це перехідна модель.
Сергій Марченко, Мінфін
На сьогоднішній момент дохідна база недостатня, і це особливо стосується районних бюджетів. Для районів і областей ми передбачили додаткову дотацію окремо для вирівнювання забезпечення тих повноважень, які ми передаємо на місця, — 14,9 млрд гривень. Це не в повній мірі забезпечує потребу, але ми чітко розуміємо, що ми не можемо без цих коштів пройти 2017 рік. Це — вимушений тимчасовий захід. Є сподівання, що процес об'єднання територіальних громад, який зараз уже так активно рухається, дозволить нам створити потужні спроможні громади, які зможуть себе додатково забезпечувати. Сьогодні райони дотаційні, вони в більшості випадків самостійно себе забезпечувати не можуть, тому уряд вимушений іти на такі кроки.
Сергій Марченко, Мінфін
Отже наступного року освіта отримає кошти на мінімізацію ризиків перехідного періоду — на забезпечення потреб вчителів, закупівлю підручників і державне фінансування профільної освіти, що розглядається як частина майбутньої 12-річної середньої освіти. При цьому освітня субвенція вже не покриватиме утримання шкіл, яке лягає на місцеві бюджети.
— Зміни в цьому році є, навіть зміни кардинальні. На 33% зросте заробітна плата вчителя — це перший крок, і ми розуміємо, що він недостатній, і це сильно не вплине на ринок праці й бажання іти викладати в школу. Але принаймні підняття вчителів на два розряди по тарифній сітці відновить справедливість: щоб директор школи не мав розряд нижчий, ніж асистент у вищому навчальному закладі, чия відповідальність, при всій повазі до асистента, є меншою. Далі: ми розглядаємо профільну освіту як середню, і це є в проекті закону, який прийнято в першому читанні парламентом. Тобто, якщо раніше система ПТУ фінансувалася з місцевих бюджетів і додатково зі стабілізаційного фонду, то наступного року на повну середню освіту в профільних ліцеях передбачено 1,6 млрд гривень. І кошти на підручники теж закладені в державному бюджеті. Є і певні плани на фінансування обладнання, навчального середовища з державного бюджету. Єдине, про що ми ще повної згоди не дійшли, — це відсоток на підвищення кваліфікації вчителів (навчання, перенавчання, забезпечення матеріалами), без якої не можна запроваджувати нову українську школу.
Павло Хобзей, МОН
Завдання уряду — створити систему мотивації через заробітну плату, через підвищення кваліфікації, через можливість залучення в професію нових ідей, нових студентів, які хочуть і можуть бути вчителями. Мінфін бачить цю проблему, і ми не будемо казати, мовляв, ми профінансували школи — і все окей. Будемо визнавати, що є проблеми, і спільно з МОН будемо знаходити рішення: комплексні, складні, але вони мають бути.
Сергій Марченко, Мінфін
2

Громада:
потрібен досвід
управління

Територіальні громади сьогодні — найважливіші учасники реформ: від позиції місцевого самоврядування значною мірою залежить успіх впровадження змін і саме з нею пов'язані головні ризики. Серед них — відсутність досвіду, неготовність до самостійних дій і підвищеної відповідальності в умовах децентралізації. При цьому, перебираючи на себе утримання місцевих шкіл, громади стикатимуться з надмірною мережею, що потребує оптимізації.
Є непередбачувані ризики, які залежать суто від місцевої влади. Коли насправді ніби й цілі добрі, і інструменти теж, але реалізація вже починає кульгати через різні очікування кожної зі сторін. Наприклад, у мене є сумніви щодо розуміння місцевою владою того, що зараз на їхню долю випаде, тоді як центральний уряд розраховує на те, що місцева влада, самостійно забезпечуючи комунальні послуги і технічний персонал, буде раціональніше розпоряджатися ресурсами, — ось тут цілком може бути дисонанс очікувань. Коли центральний уряд каже: «Ну, тепер давайте впорайтесь», — а місцева влада каже: «Ну, ми ж не вміємо. І ми ніколи цього не робили за 25 років». Тут бракує певного перспективного плану, який ми бачили у багатьох країнах, що проходили через оптимізацію шкільної мережі: коли, наприклад, створювався центральний офіс цієї довготривалої реформи, створювалися консультаційні центри, які, власне, радили місцевій владі, як проводити комунікацію, як, врешті решт, правильно звільняти персонал тощо.
Єгор Стадний, CEDOS
Якщо народний депутат з якогось дива десять років тому збудував у селі, де народився, школу не на 100 місць, а на 500, бо думав, що село розвиватиметься, то держава цю школу утримувала. Розумієте? Замість школи для 100 дітей утримувала школу на 500 дітей з опаленням і додатковими витратами. Таких прикладів дуже багато, тисячі. Але ми кажемо: шановні, тепер такого не буде. Місцева влада, думайте, що, де і навіщо ви будуєте, і чи це вам потрібно. Ми як Мінфін ту надмірну мережу, яку ви побудували за роки незалежності, більше утримувати не будемо.
Сергій Марченко, Мінфін
Водночас і громадські експерти, і урядовці погоджуються з тим, що для успішного втілення реформи на місцях необхідне довгострокове планування системних змін, що дасть громадам розуміння сталих напрямків розвитку і впевненість у тому, що курс не зміниться зі зміною уряду. У Мінфіні зміну підходу до планування вважають принциповим питанням і готові впроваджувати вже цього року.
Оптимізацію шкільної мережі проводили у багатьох країнах. Успішною вона була там, де сідали за цю оптимізацію, готуючи перспективний план на дуже багато років наперед. Один з найкращих прикладів — Португалія, де 3200 закладів оптимізували у 500 таких, які ми називаємо зараз опорними школами, і там результати пішли вгору, бо якість і рівний доступ були більш-менш забезпечені. У нас проблема в тому, що немає політичної стабільності, є постійна зміна урядів, і питання освіти не є пріоритетним. Тому що якби воно було пріоритетним, можна було б закрити очі на зміну урядів, і тоді місцева влада теж розуміла б наперед, чого можна очікувати через кілька років. І, може, менше дисонансів тоді було б.
Єгор Стадний, CEDOS
Наша основна задача — зробити так, щоб усі лінійні міністерства планували свою діяльність не на рік, а на два, три й чотири. І коли ми обговорюємо бюджет 2017 року, то цивілізовані країни обговорюють вже 2020 рік: у них бюджет-2017 базовий, немає про що там говорити, всі параметри чітко визначені, і вони обговорюють той надлишок, який можуть розподілити у 2019—2020 роках. Я сподіваюсь, що Міністерству фінансів вдасться це зробити, бо, вирішуючи поточні завдання, ми втрачаємо перспективу. Елементи довгострокового планування можна запровадити вже цього року: є додатки до бюджету на 2018—2019 роки, які мають досить технічний характер. Запитайте будь-яке лінійне міністерство, чи цікава їм дискусія про 2018—2019 роки. Нікому не цікава, бо є славнозвісна українська традиція: потрібно зробити зараз, тому що вже через рік працюватимуть інші. Для нас це принципове питання — змінити підхід до планування.
Сергій Марченко, Мінфін
3

Батьки: потрібна увага до якості освіти

В уряді серйозною проблемою вважають також неготовність батьків учнів робити свідомий вибір на користь якісної освіти для своїх дітей. Звичка обирати школу, до якої швидше, зручніше чи безпечніше добиратися, часто позбавляє дітей якісної освіти. Особливо ця проблема актуальна для дрібних і віддалених населених пунктів, для яких на рівні громад уже створюються опорні школи з оптимальною кількістю учнів у класах, укомплектовані вчителями і обладнанням, але батьки залишають дітей у «зручніших» школах, де кілька вчителів, як можуть, викладають кожен по кілька предметів кільком учням різного віку. Таким чином діти втрачають можливість отримувати якісну освіту і порівнювати свій прогрес з успіхами інших дітей — тобто умови для росту.
Потрібно, щоб діти навчалися у конкурентних умовах. Тобто діти повинні мати можливість бути в середовищі, де можна рости. Йдеться про те, скільки у класі дітей з подібним рівнем знань, і чи є, з ким конкурувати, за ким тягнутися. Тому ми вважаємо, що необхідно розвивати такі проекти, як опорні школи, оптимізація нинішньої мережі, перепрофілювання шкіл тощо.
Сергій Марченко, Мінфін
Батьки обирають між безпекою і самореалізацією, розвитком дитини, якістю освіти. На сьогодні батьки, як правило, обирають безпеку: хай буде погана школа, але у моєму селі, тому що транспортування — це ризики, і тут важко заперечити. От коли буде попит на якісну освіту, коли буде у батьків розуміння, що для того, щоб дитина у майбутньому була конкурентоздатною на ринку праці й могла самореалізуватись, їй потрібен добрий старт и потрібна освіта, тоді нам буде легше. Потрібно нам з журналістами працювати над тим, щоб донести: якість освіти дає майбутнє.
Павло Хобзей, МОН

Проект комунікації реформ УКМЦ підтримується міжнародним фондом «Відродження»
Ілюстрації: програма RE:ФОРМА hromadske.ua
Made on
Tilda