Я народився і виріс в Сімферополі. Перші 30 років свого життя я прожив там. Журналістикою я починав займатися в маленькому обласному центрі, тому я прекрасно знаю про спроби побудувати кар'єру в невеликому місті.

Я чудово пам'ятаю, що регіональні телекомпанії або телестудії і журналістика в регіонах загалом – вона, зазвичай, жіноча. Чому? З однієї простої причини. Українське суспільство всеодно залишається патріархальним. Існує розподіл ролей: чоловік повинен заробляти гроші, жінка – хранителька домашнього вогнища.

Приносити додому зарплату для неї другорядна справа, головне – щоб вона була щаслива і за дітьми стежила. Тому у регіонах все дуже просто: у регіонах в журналістиці дуже низькі зарплати і через це чоловіки «вимиваються».

Весь мій досвід, а це останні 14 років, доводить, що в журналістиці доводиться «впахувати». Я хочу попередити про головні ілюзії з приводу журналістики. Це професія в якій ви великих грошей не заробите. Ви можете заробити нормальні гроші але це не ті гроші, які дозволять вам перевернути світ з ніг на голову. Ви будете перевертати його зовсім іншими способами, працюючи у цій професії. Якщо хочете великих грошей - не йдіть в журналістику, йдіть у піар.

Журналістика - історія про комунікації. Ми люди, які постійно професійно пояснюють людям людей. Ми пояснюємо Херсону реальність Ужгорода, ми пояснюємо Сумам реальність Харкова, ми пояснюємо Чернівцям реальність Чернігова. Якщо ми цього не будемо робити – країна розвалиться на величезну кількість автономізованих сіл, селищ, міст, людей, які не розуміють один одного.

Хороша журналістика – та, яка просто пояснює складні речі, нічого при цього не спрощуючи. Сьогодні так багато, що їх повідомляє хто завгодно: активісти, соціальні мережі, прес-служба. У сучасному світі головне - не першим повідомити новину, а осмислити її та вписати у контекст.

Інтернет породив іншу реальність - людей, які спілкуються зі своєю аудиторією напряму. Ми називаємо їх блогерами. Тобто, ви можете відкрити свою блог-платформу або набрати купу підписників у соціальних мережах і спілкуватися з ними, оминаючи будь-які редакції.

Журналіст - це не підставка під мікрофон і не простір для особистісного відчуття або для ціннісного імперативу.

Якщо ви підете в журналістику, ви маєте бути готовими до того, що вас будуть дуже інтенсивно намагатися купити. Або маніпулювати вами. З однієї простої причини – в сучасному світі існує гігантський розрив між реальністю і тим як люди її собі уявляють.

ЗМІ дуже часто годує людей «зрадою», абсолютно свідомо. Це капіталізується краще. Саме тому французи переконані, що кожен 4-й співвітчизник – мусульманин, хоча їх всього 8% у Франції. Ця ситуація так само проектується на нашу країну. Просто у нас вона ще додатково має дуже гострий ефект, тому що у нас йде війна.

Журналістика – професія, в якій не потрібні резюме. Наше резюме - це Google, наше резюме - це наш Facebook. Наше резюме - це те, як Google видає наші імена. Фаїна Георгіївна Раневська говорила: «Снятся в плохом кино, это все равно, что плюнуть в вечность». Google пам'ятає все. Якщо нам здається, що ми схалтуримо, зробимо щось таке, а потім це забудуть - не забудуть.

Для того, щоб навчитися грати в шахи - потрібно грати в шахи. Для того, щоб навчитися писати - треба навчитися писати. Пишіть куди завгодно, включаючи свій Facebook.